Бошки марихуана White Widow Конопля Коммунар Конопля индика

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Недавно, я и мояшкина, самая крутая подруга Малак, решили повеселиться и разнообразить нашу рутинную жизнь. В общем, решили мы найти закладки, чтобы сдуться как следует! Из-за этой гребаной пандемии, даже дома сидеть стало скучно, надоело гонять всякую муть, пыть наш мозг. Мы решили, что наркотики - лучшая идея!

И так, началось все с муки, а точнее с поиска надежного поставщика. Благо, что я уже был запаслив и имел пару знакомых, кто мог помочь с этим вопросом. Не прошло и пары часов, как я нашел того самого парня, у которого были все связи. Он обещал привезти нам аппарат, в котором уже будет все готово. Мы, конечно, согласились!

Однако, несмотря на наше волнение и нетерпение, все затянулось надолго. Время ползло как черепаха, а мы уже начали терять надежду на получение нашего желанного груза. И вот, когда мы уже начали смиряться с тем, что наша мечта рухнула, вдруг звонок! Парень говорит, что все готово и просит нас встретиться у соседской машины, которая стояла на крыше. Мы, естественно, были в шоке! Как такое может быть? Но нам было все равно, главное - получить свои грибочки!

Мы бросили все дела, побежали на крышу и увидели на деле сверхнадежного поставщика. Он достал свои закладки, короче, мешок такой... От радости мы начали прыгать и танцевать тверк на этой машине! Безумие, чуваки, безумие! Нам было все равно, что соседи видят нас, мы были в раю!

Прежде чем начать наше путешествие, мы приняли несколько глотков этого чуда и почувствовали, что наше сознание начинает притуманиться. Мы понимали, что тянуть больше нельзя, нам нужно уйти от реальности и окунуться в мир непостижимых грез.

Изо рта я чувствовал такой странный вкус, словно они напичкали все пудры этим чудесным порошком. Я закрыл глаза и представил, что меня перенесло в сказочный лес, где деревья говорят и грибочки на земле светятся.

Малак и я сидели на крыше, обсуждая все то, что наши умы преобразили под воздействием этой магии. Мне казалось, что я наконец-то нашел свое место, свою породу. Я ощутил такое внутреннее счастье, что готов был плакать от радости. Имхо, это было одно из самых прекрасных мгновений в моей жизни!

Но увы, все хорошее когда-то заканчивается, и наше путешествие находило свой конец. Мы начали возвращаться в реальность, осознавая, что все это временное. Но, чуваки, я обязательно повторю этот эксперимент! Ведь это было настолько потрясающе! Будем искать новые приключения и новые закладки, чтобы снова раствориться в этом прекрасном мире мути и безумия!